Нарешті сьогодні очуняв після кількох днів нежитю. І стало нестерпно боляче за безцільно прожиті роки. Це ж скільки можна всього зробити, коли ти здоровий!
Для початку вирішив настригти купу бабла. Який найкращий спосіб? Покерстарс! Грав до обіду поки не продув 10 баксів. Поспав півгодинки, щоб пройшло розчарування від програшу.
Прокинувся, знову повний енергії. Прочитав чергові рішення задач від Лєбєдєва і вони мене запалили ще більше. Зварив собі зупки з макаронів, приправив сухариками, які вчора залишили мені Антон з друзями. І тут задзвонив будильник: за годину починається мій перший урок з акторської майстерності.
Я хотів піти туди пішки, але поки поїв, поки зібрався, — вже не було часу. Навіть гашишу не покурив, бо не знайшов запальнички на місці. Зрештою я не пошкодував — мене несло без наркотиків. Весняне повітря після кількох днів домашнього арешту чудово доповнювало мій героїчний настрій.
Стою перед під’їздом за вказаною адресою — двері замкнені. Телефоную, зайнято. Раптом у вікні на першому поверсі промайнула чиясь фігура. Я дотягнувся і обережно постукав у шибку. Відкрив неголений мужик з поглядом зацікавленим, але добрим. Я пояснив, що прийшов на курси акторської майстерності і спитав як відчинити кодовий замок. «Тисни дві посередині і одну крайню ліву зверху».
На уроці було весело. Передавали неіснуючі предмети. Наприклад, коли я тримав уявну штангу, а інший знімав з неї шайбу, треба було відчути і показати як штанга перехиляється набік. Грали в пантоміми, але з одним істотним зауваженням. Ми повинні уявляти щонайбільше деталей обстановки, яку зображаємо. Наприклад, готуючи сніданок можна поставити яйце на стіл, воно покотиться, — і в останній момент зловити його. Коли ведучий говорив на вухо гравцю завдання, люди в залі мали робити шум, як діти — плескати в долоні, видавати звуки. Потім вчилися театрально падати!
Але найбільше мені сподобалася сама атмосфера гри. У будь-який момент можна було зробити щось неймовірно нестандартне і це б сприймалося як акторська імпровізація. Таке в мене було враження, хоча я так і не зробив нічого надзвичайного. Стримався, коли виникла оригінальна ідея співучасно подати дівчині руку після її навчального падіння.
Хоча, один раз із захопленням одноосібно поаплодував учителю, коли він переконливо розгнівався через те, що клас погано зображає гнів. «Коли не виходить, вас це має не смішити, а гнівати!».
Я повернувся додому і вирішив відновити свій щоденник.
